"...Покайтеся, і віруйте в Євангелію!" (Біблія, Мр.1:15)
Бог кличе! Бог кличе. Невже ти не чуєш?
Чому єж стороною без Нього мандруєш?
Чому відкладаєш на потім усе,
А потім чи буде? Сьогодні Бог жде!
Не варто на потім надіятись, друже,
І голос Любові відкинуть байдуже.
Ти нині здоровий, на світі живеш,
А може вже завтра в могилу зійдеш?
І вічна душа піде в інші простори.
Зустрінуть чи ні тебе ангельські хори?
У вічную радість чи в вічні плачі
По смерті піти доведеться тобі?
"Мене засміють, - кажеш нині, - всі люди",
Задумайсь: де п'яницям, блудникам бути?
Ти також із ними?! Не блудиш, не п'єш, -
Та осторонь Бога і Церкви живеш.
Ще власная гордість у серці гніздиться,
І гріх не дає із Христом порідниться.
Ти так ще залежиш від думки людей,
Від їх лиш дочасних, облудних ідей.
Якісь ритуали священні вчиняєш,
Молитву із ранку й на вечір читаєш.
А Бога не знаєш, не знаєш Христа,
Хоч десь в глибині Його прагне душа.
Спасай свою душу! Цей день - день спасіння,
Сьогодні покайся й одержиш нетління.
Великі страждання, Голгофа і хрест...
Прийшла перемога - Бог з мертвих воскрес!!!
Воскреснеш і ти! О, куди попрямуєш,
Якщо без Спасителя стежку торуєш?
Бог все найцінніше за тебе віддав,
І хоче, щоб милість по вірі прийняв.
А ти каяття на пізніше лишаєш,
Що буде за хвильку - не знаєш, не знаєш.
Щоб скутий дочасний навіки не став, -
Покайся... і знай: Бог на тебе чекав.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
